без назви

20 Дек 2018, Автор: statyshnyuk

Як небо і зірки, як засніжені горні вершини, як райдуга чи північне сяйво – неосяжне, спокусливе, таємниче море. Воно лише декорація до почуттів, до стану їхніх душ. Воно налаштовує на ліричний, світлий мінор, на вічність, на непохитність.

Зустрічі з морем – наче життєві віхи. Дуже давно, біля темно синього, теплого моря, у розпал сезону, коли галька – вперемішку з вишневими кісточками, коли пекуче повітря пахне кипарисом і водоростями, коли неквапливе і величне ремствування прибою перебивають гучні крики чайок та невпинний плескіт відпочиваючих, вона сказала їй: «Там, подивись, на горі: розчинене вікно, біла фіранка колишеться під вітром, і хлопчик комусь махає рукою. Запам’ятаймо цю мить назавжди».

Тепер, іноді, під настрій, вона дістає зі сховищ пам’яті цю картинку – момент щастя, відчуття повноти життя.

Зайняті клопотами буднів, невідкладними справами – біля моря ми раптом стаємо сентиментально сприйнятливими до дрібниць. Ми починаємо бачити Чумацький шлях. Нам хочеться пірнути у місячну доріжку, якій море в ясні ночі надає життєвий простір. Ми виходимо зустрічати світанок, щоб не пропустити чудо народження ще одного дня.

Море ніби диктує нам, що робити, і ми радісно, легко підкорюємося йому: наважуємось політати на дельтаплані, на фоні дурацького антуражу весело позуємо настирливому фотографу, вирішуємо взяти урок дайвінгу, йдемо у найдорожчий ресторан. Хочеться жити на повну, все спробувати. І запам’ятати. І навчитися, якщо можна, жити так завжди, щоб і в будні вміти, бажати, знаходити ці шалені дрібниці.

…Такі фарби бувають лише у моря. Небо кольору м’ятної карамелі. Червоне сонце, яке починає тонути в далекому горизонті. Вона бачить її очима. Вони давно разом. Їм добре разом.

І якщо все так прекрасно, вони вигадають ще дуже багато слів – несподіваних, відвертих, ніжних. І у них ще буде море…

Ваш отзыв

..